Коропороті

Краплинові орди
                        розп'являть асфальт,
             бетонні хорди балконних шпальт -
пласкі забудення віконних  рядків
роз'яснюють сенс існування білків…

Жертовні отари машинні зберуть,                                               
          немов данину…

Наллють в міхури ліхтарів
жовчогінних пухких вечорів,
                     що  круками  викришать  хмари…


І коропороті примари
      туманами позіхань
           засліплять скловиди:
    за подивом - видих…

       Напруженолобі,
в щоденній жалобі
             за світлим минулим,
подразнюють небо нав'язливим гулом
вимог  надпорогових,  скарг  і  прохань.


...Назавтра – програма пахань,
            нових накопичень, скопичень, чекань.
Із пагону дня розшукать сочевички!
  Та видихнуть
              в них...
 профільтровану звичку.

І знову за скло - відригнуть виправдання свого існування,
                по скринях-кутках молитовно розкласти
                          пакунки купюр різномастих:

    немає релігій міцніше, ніж віра у Чорний день…